СЛЬОЗИ ЩАСТЯ СКРІЗЬ РОКИ!
В кожному куточку України є братські поховання, могили невідомим солдатам, пам’ятники, обеліски, які нагадують про воєнні часи Другої Світової . Ми згадуємо своїх односельців: тих що пройшли війну, хто загинув у боях та тих хто пропав безвісти. Нам мало відомо про воїнів, які в квітні 1944 року звільняли наші села від нацистських загарбників. Лише прізвища та ініціали викарбовані на спільних похованнях… а часто, все, що ми можемо сказати – це могила невідомому солдату. На території сіл Коноплянської ОТГ на початку квітня 44-року загинуло понад 600 захисників.
На кладовищі в селі Євгенівка поховано 9 бійців 32-го кубанського козачого полку. Дата смерті – 2 квітня 1944 року. Серед загиблих МАКСИМОВ Іван Максимович, 1905 року народження. Івану було 39 років. Дома його чекала дружина та 5 дітей. На війну пішов з рідного хутору Ястребівський, що в Волгоградській області. Довгі роки родина не знала, де загинув та похований чоловік. Пошуки постійно тривали, але знайти жодної інформації не вдавалося.
Минуло більше 75 років… Внучка Івана Максимовича – Галина Володимирівна нарешті дізналася про місце загибелі дідуся. «Я дочка його молодшої та улюбленої дочки Катерини. Ми так довго шукали його могилу і ось через 75 років знайшли. Для нас це дуже важливо. У мене сльози на очах, але це сльози радості. Дякую всім жителям, що доглядають за могилою діда!», - дуже емоційно розповіла нам Галина Володимирівна.
Зараз жінка проживає в далекій Мурманській області. Вона дуже хотіла приїхати на могилу свого діда та привітати його з Днем Перемоги. Але на даний час, у зв’язку з відмінною транспортного сполучення, не змогла цього зробити.
Галина Володимирівна мріє наступного року відвідати с. Конопляне та здійснити мрію довжиною в 75 років - мрію її матері, бабусі – покласти квіти на місці поховання рідної людини… людини, яку забрала війна…
