Долаємо міфи про студентів з інвалідністю разом!
Міф № 1. Молоді люди з інвалідністю не здатні самостійно приймати рішення.
В суспільстві має місце стереотип, що люди з інвалідністю не здатні самостійно приймати рішення, тому вони мають знаходитись під опікою батьків, родичів або соціальних працівників. Але насправді це не так. Майже будь-яка людина здатна критично мислити, адекватно сприймати інформацію та робити правильні висновки, які спонукають її до прийняття правильних рішень.
Міф № 1. Молоді люди з інвалідністю не здатні самостійно приймати рішення.
В суспільстві має місце стереотип, що люди з інвалідністю не здатні самостійно приймати рішення, тому вони мають знаходитись під опікою батьків, родичів або соціальних працівників. Але насправді це не так. Майже будь-яка людина здатна критично мислити, адекватно сприймати інформацію та робити правильні висновки, які спонукають її до прийняття правильних рішень.
Що ж таке критичне мислення? Це процес аналізу, синтезування й обґрунтовування оцінки достовірності/цінності інформації; властивість сприймати ситуацію глобально, знаходити причини й альтернативи; здатність генерувати чи змінювати свою позицію на основі фактів й аргументів, коректно застосовувати отримані результати до проблем і приймати зважені рішення – чому довіряти та що робити далі.
Міф № 2. Усі молоді люди з інвалідністю є пасивними у власних територіальних громадах.
В суспільстві побутує думка, що будь-яка людина з інвалідністю є пасивною щодо подій, змін та розвитку власної громади. Багато хто впевнений, що інтереси людини з інвалідністю обмежені лише отриманням соціальної допомоги, пенсії, волонтерським доглядом тощо. Але це не так. Будь-яка людина – істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування, тому звісно, що вона не є байдужою до того, що відбувається за межами її квартири, вулиці, міста чи району. Тим не менш, багато людей з інвалідністю не можуть пропонувати власні ідеї, пропозиції щодо покращення розвитку громад через те, що відчувають страх непорозуміння чи навіть осуду з боку оточуючих, гадають що до їхніх думок не будуть прислухатись. Тому ці молоді люди мають потребу отримати громадянську освіту належного рівня.
Громадянська освіта – це процес формування навичок, знань і цінностей, який сприяє активній і відповідальній участі в суспільному житті. Людина, яка має базові знання з громадянської освіти, може і вміє керувати своїм життям, впливати на життя громади і брати участь в ухваленні рішень, у неї є бажання, можливості і компетентність реалізовувати себе в якості повноправного члена суспільства.
Міф № 3. Молоді люди з інвалідністю не займаються волонтерством.
Багато хто впевнений в тому, що люди з інвалідністю, це лише ті, хто потребує волонтерської допомоги й які здатні лише брати щось від оточуючих, нічого не надаючи взамін. Така думка є помилковою.
Багато людей з інвалідністю є успішними волонтерами, які завдяки тому, що займаються допомогою іншим, змогли кардинально змінити й власне життя. Вони хочуть бути корисними власним родинам, оточуючим, своїй країні.
Наприклад, Юлія Ресенчук, дівчина з інвалідністю, яка пересувається на інвалідному візку, є успішною бізнес-леді, а також вона займається соціальними проєктами з волонтерства, очолює благодійний фонд, організовує тренінги по формуванню толерантного відношення до людей з інвалідністю.
Або Тетяна Фурманова, голова громадської організації «Ти особливий» організовує волонтерські заходи для людей з інвалідністю.
Також Ірина Саранча, голова громадської організації «Вінницька міська організація соціального розвитку та становлення окремих малозахищених категорій молоді «Паросток» вже 22 років успішно займається покращенням якості життя людей з інвалідністю.
Міф № 4. Молоді люди з інвалідністю не здатні успішно навчатись у закладах вищої освіти.
Цей стереотип, хоча й майже відійшов в минуле, завдяки зміні ставлення до інвалідності з «радянської» медичної моделі на сучасну соціальну, все ще зустрічається в суспільстві. Насправді люди з інвалідністю навчаються як мінімум не гірше, а у багатьох випадках навіть краще за своїх однолітків. Існує безліч прикладів талановитих людей з інвалідністю, які не лише успішно здобули освіту, але й зайняли важливе місце в науці.
Наприклад, Стівен Вільям Хокінг (англійський фізик-теоретик та популяризатор науки, професор математики), Джон Форбс Неш (американський математик, новатор у галузі теорії ігор, диференціальних рівнянь та геометрії) та багато інших. Окрім науковців, що мають інвалідність, історія знає безліч прикладів успішних політиків, художників, музикантів тощо.
Міф № 5. Студенти з інвалідністю не мають шансів в конкуренції на ринку праці.
Цей стереотип також тягнеться ще з «радянського» майбутнього, коли медична модель інвалідності забезпечувала лише працевлаштування в спеціальних виробничих установах майже без шансів потрапити в колективи зі «звичайними» людьми. Працевлаштування в таких закладах забезпечувалось винятково наявністю державного замовлення на їх продукцію. Але зараз молоді люди з інвалідністю працевлаштовуються в IT-сфері, є успішними лікарями, маркетологами тощо, опановують безліч потрібних на ринку праці професій.
Завдяки технологіям дистанційної роботи, які стрімко впроваджуються через пандемію коронавірусу, зростає й кількість відповідних пропозицій, на яких можуть працювати люди з інвалідністю. На заваді успішного працевлаштування часто стоїть невпевненість людини у власних силах чи компетенціях, страх отримати відмову потенційного роботодавця чи відсутність мотивації.
Міф № 6. Батьки, соціальні працівники та педагоги краще за студента знають що йому потрібно для самореалізації.
Існує думка, що члени родини, працівники центрів реабілітації краще знають що й як потрібно робити для успішної реабілітації людей з інвалідністю в цілому та адаптації студентів з інвалідністю зокрема. Це не є правильним. Молода людина повинна першою виступати ініціатором змін у власному просторі та озвучувати конкретні інструменти методики (програми).
Міф № 7. Не треба вимагати більших можливостей та захисту правмолодих людей з інвалідністю, аніж вже забезпечує суспільство.
Цей стереотип тягнеться ще з тоталітарних часів, коли вважалось, що людина з інвалідністю має бути вдячною лише за те, що вона отримує базовий (мінімальний) набір послуг, а про захист прав тоді не йшлося в принципі. Відповідно й досі дехто вважає, що якщо студент має можливість навчатись, а в майбутньому – працювати на низькооплачуваній некваліфікованій роботі, цього вже більш ніж достатньо. Але в демократичній державі усі люди повинні мати рівні права та можливості, як це визначено деклараціями ООН, яких дотримується й Україна.
Міф № 8. Молода людина з інвалідністю не здатна сама будувати повноцінне особисте життя.
Багато людей вважають, що люди з інвалідністю не здатні створювати нові знайомства, будувати особисте життя, формувати родину, народжувати та виховувати дітей. Звісно що це не так. Про багатьох людей з інвалідністю можна сказати, що вони реалізовують себе набагато більше, аніж на сто відсотків здорові люди, в яких немає іскри життя.
Міф № 9. Молодим людям з інвалідністю не потрібно працювати, у них є пенсія.
Цей стереотип пов’язаний з хибним уявленням про те, що молоді люди з інвалідністю отримують пенсію, яка дає можливість забезпечити їх потреби. Тому питання працевлаштування, а отже отримання вищої освіти для них не є вкрай значущим. Але це не так.
Пенсія для людей з інвалідністю в принципі не може повноцінно забезпечити потреби молодих людей, особливо, якщо вони потребують послуг супроводу, догляду, лікувально-реабілітаційних процедур та багато іншого. Якщо молода людина не працює, то ці необхідні витрати лягають на плечі їх родини та близьких, і це в найкращому випадку. Тому для забезпечення належної якості життя, молодій людині з інвалідністю потрібно працювати, щоб оплачувати необхідні соціальні послуги, розвиватись, будувати своє особисте життя. Відповідно базою для перспектив належного працевлаштування є успішне навчання молодих людей в якості студентів та їх активна громадянська позиція.
Міф № 10. Молоді люди з інвалідністю можуть бути лише членами громадських організацій осіб з інвалідністю.
Іноді доводиться чути думку, що молоді люди з інвалідністю в принципі не можуть бути членами молодіжних громадських організацій, тому для них прийнятні лише ті об’єднання, статутна діяльність яких спрямована, в першу чергу, на задоволення потреб людей з інвалідністю. Звісно, що це не так.
Молоді люди з інвалідністю не менш активно та успішно здатні відстоювати громадянські права, привертати увагу до проблем молодіжного лідерства, волонтерства, боротьби з корупцією тощо. Тому стереотип про обмеження активності молоді з інвалідністю межами «вузькоспрямованих» організацій, а тим паче лише традиційних УТОСів та УТОГів є абсолютно неприйнятними.
Інформацію підготовлено в рамках реалізації громадською організацією «Вінницька міська організація соціального розвитку та становлення окремих малозахищених категорій молоді «Паросток» інклюзивного проєкту «Розвивайся, Дій, Впливай!», що фінансується Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю за рахунок коштів державного бюджету.
Проєкт передбачає роботу Всеукраїнської онлайн академії усвідомленого громадянина для студентів з інвалідністю закладів вищої освіти та учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти.
Під час роботи онлайн академії доводилось долати уставлені міфи та стереотипи, які існують в суспільства щодо молодих людей з інвалідністю, про які наведено вище.
Всеукраїнська онлайн академія усвідомленого громадянина запрошує приєднатись до навчання студентів з інвалідністю!
