Умови безбар'єрного спілкування
Мова також може бути безбар’єрною. Слова мають не манший вплив, аніж наші дії.
У фокусі завжди людина. Перше і головне правило – «cпочатку має бути людина». Якщо не знаєте, як сказати правильно, починайте фразу з «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я. Наприклад, людина з інвалідністю або людина з аутизмом. В іншому випадку, якщо ви користуєтесь словами «інвалід» чи «аутист», – ви зводите особистість людини до всього лиш однієї ознаки.
Запитайте саму людину. Запитати у самої людини – абсолютно нормально, це прояв чуйності та тактовності. У такому випадку комунікація з двох боків буде комфортною і коректною. Зрештою, ніхто краще самої людини не знає, як до неї звертатися, і що, навпаки, робити небажано.
Використовуйте фемінітиви. Використання фемінітивів – це повага до жінок та їхнього права на професію.
Вживайте клінічні терміни та діагнози лише у потрібному контексті. Використання медичної термінології стосовно інших людей зазвичай сприймається як лайка і досить сильно ображає. «Хворий», «олігофрен» та інші слова подібного типу можуть бути використані тільки у медичному контексті. Безбар’єрна мова розводить питання діагнозів, залишаючи їх лікарям, і звертання до співрозмовників.
Називати все своїми іменами. Це правило, що може звучати як «не давати власних оцінок життю іншої людини». Наприклад, у формулюванні «людина, що страждає на психічний розлад». Утім, ця людина може бути у терапії чи ремісії, і вести досить комфортний спосіб життя. Тому ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».
#безбарєрність
