Громада провела в останню путь свого Героя!
Вчора, 07 лютого, на колінах зустріла громада свого Героя - Іржова Олександра Володимировича. Довгою була його дорога додому... Односельці встелили її живими квітами, а синьо-жовті прапори заполонили живий коридор. Ці кольори Олександр Іржов захищав ще в 2014 році, за них він і загинув...
Дев’ять місяців 30-річний військовий вважався зниклим безвісти. У рідних теплилася надія, що він живий, однак після двох експертиз ДНК, офіційно була підтверджена інформація про загибель Олександра. Його серце перестало битися 9 червня 2023 року.
Олександр за своє коротке молоде життя мав за плечима чималий досвід та безліч яскравих сторінок. Хлопець - справжній патріот, щирий, правдивий. В 2014-му у складі прикордонних військ захищав східні рубежі нашої країни. Відбивав у ворога Маріуполь, Новоазовськ та інші маленькі й великі українські населенні пункти.
Тоді доля вберегла нашого Героя. І він повернувся до мирного життя, працював на Одеському заводі "Стальканат".
Від початку великої війни Олександр знову пішов на фронт. У складі 35-ї окремої бригади морської піхоти ім.Контр-Адмірала Михайла Остроградського воював у найгарячіших точках. Був призначений командиром інженерносаперного взводу морських піхотинців. Він сміливо йшов попереду на найгарячіші позиції і вів за собою бійців. За хоробрість та мужність Олександр був нагороджений відзнакою 35-ї окремої бригади морської піхоти ім.Контр-Адмірала Михайла Остроградського.
Хоч в 2014-го доля вберегла Олександра на пекельній Донеччині, та в 2023-му у великій битві за Україну у степах Донбасу його душа полинула у засвіти…
Загинув Олександр разом зі своїми друзями-побратимами - Механіком Владиславом та Плющуком Владиславом. Вони разом були мобілізовані, разом йшли пліч-о-пліч проти ворога, разом загинули. Це сталося біля населеного пункту Сторожове Донецької області. В броньовану машину, в якій перебував Олександр та два його Владислава, прилетіла керована ракета…Тепер разом вони повернулися додому. На Щиті, як Герої!
Олександр віддав своє життя, а мав жити! Бо не одружився, не народив і не виховав сина, не приїхав до рідного села, до батьківського дому. Не обійняв маму, сестру, братика та не потиснув міцно руку батьку…
Навічно 30-річний Воїн. Герой. Захисник.
Бився за рідну землю, бо вона була найдорожчим у його житті.
Вклоняємося Подвигу. Вічна шана!
