Вулицю Адмірала Лазарєва у м. Одеса перейменовано на вулицю Михайла Болтенка
Вулицю Адмірала Лазарєва у м. Одеса перейменовано на вулицю Михайла Болтенка
Болтенко Михайло Федорович (1886-1959) – український історик, археолог, педагог, відомий відкриттям та дослідженням Усатівської археологічної культури, один із засновників Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства.
Михайло Болтенко народився в м.Осовець Гродненської губернії (нині на території Польщі), проте його життя та наукова діяльність тісно пов’язана з Одещиною.
Після завершення Другої чоловічої гімназії в Одесі в 1907 році вступив на Історико-філологічний факультет Новоросійського університету, який закінчив у 1912 році. З 1913 року став членом Одеського товариства історії та старожитностей. У 1912-1920 роках працював викладачем класичних мов, історії та іноземних мов в одеських гімназіях, багато зробив для становлення й розвитку археологічних досліджень в Одесі, створення Історико-археологічного інституту, Археологічного музею, заступником директора якого працював протягом 1920-1933 років.
В 1921-19123 роках Михайло Болтенко працював викладачем в Одеському інституті народної освіти. В 1921 році під час самостійної польової роботи в селі Усатове виділив і дослідив археологічну пам’ятку епохи пізньої бронзи, яка отримала назву Усатівської культури.
Усатівська культура існувала між 3500 та 2000 роками до нашої ери на півдні України, в Молдові та Румунії.
У 1929 році М.Ф.Болтенко домігся визнання пам’яток в селі Усатове державним археологічним заповідником УРСР. Сьогодні матеріали з розкопок в селі Усатове зберігаються у наукових фондах Інституту археології Національної академії наук України та в Одеському археологічному музеї і є справжньою окрасою експозиції.
Проводячи розкопки 1924, 1931 та 1933 на місці античних руїн Ольвії, виявив середньовічне поселення XIV ст. Дослідив пам'ятки на острові Березань у Чорному морі, відкрив там давньоруської пам'ятки X-XIII ст., що підтверджують важливу роль острова в історії Київської Русі.
Брав участь у діяльності Трипільської комісії Всеукраїнського археологічного комітету, Одеської філії Всеукраїнської асоціації сходознавства, Одеської комісії краєзнавства при ВУАН.
За визначні наукові досягнення у вивченні археологічних пам’яток його було обрано у 1920-і роки член-кореспондентом Берлінської Академії наук, 1927 – дійсним членом Німецького археологічного інституту.
З 1930 по 1933 років він очолював Одеський археологічний музей.
У січні 1934 року був заарештований і засуджений на 5 років перебування у виправному трудовому таборі. Звільнився у 1939 році і працював старшим викладачем в Одеському державному університеті та консультантом в Одеському історико-археологічному музеї.
В роки Другої світової війни – в евакуації, а з 1946 і до своєї смерті у 1959 році – працював в Одесі.
