Проспект Гагаріна у м. Одеса перейменовано на проспект Лесі Українки
Проспект Гагаріна у м. Одеса перейменовано на проспект Лесі Українки
Леся Українка (справжнє ім'я - Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка) українська письменниця, перекладачка, культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Народилась 13 (25) лютого 1871 року в Новограді-Волинському в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та Ольги Драгоманової-Косач (письменниці Олени Пчілки). Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.
Через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка. Попри це, вона досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька, німецька, англійська, італійська, польська, болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера. У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів».
Леся Українка писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів національного відродження.
Разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі.
Серед мистецької спадщини - збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901-1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).
Через потребу постійного лікування Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті, прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі.
Останні роки поетеса прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.
