Вулицю Панкратова у м. Одеса перейменовано на вулицю Сигаревича
Вулицю Панкратова у м. Одеса перейменовано на вулицю Сигаревича
Дмитро Сигаревич (1868 – 1914) - учасник українського національного руху кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Народився в 1868 році на Волині, в сім’ї штабс-офіцера, а пізніше фінансового урядовця Дмитра Миколайовича Сигаревича. У 1879 разом з батьками переїхав до Одеси.
У 1887 вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського університету, де близько познайомився з українським патріотом професором О.І.Маркевичем. Вже наступного року він активно долучився разом з низкою інших студентів-українців до діяльності першої в історії університету української громади - «Молодої громади» Одеси, з якими влітку 1888 познайомилася Леся Українка.
Після завершення навчання в університеті, з 1893 року Дмитро Сигаревич увійшов до «Одеської громади» на чолі зі Л.Смоленським, став членом «Братерства тарасівців», згодом членом відділу Одеської «Просвіти».
За спогадами сучасників був людиною енергійною, яскравого темпераменту, глибоких знань, чудовим педагогом. Він працював у різних гімназіях вчителем літератури, організовував культурно-просвітницькі акції, здійснював значну публіцистичну діяльність, вів відділ «Місцева хроніка» в журналі «По морю и суше», належав до найактивніших та найталановитіших промовців Одеської «Просвіти».
Наприкінці 1890-х років Д.Сигаревич налагодив стосунки з М.Грушевським та Науковим товариством ім. Т.Шевченка, протягом багатьох років здійснював зв`язки з Галичиною, підгримував листування, часто їздив за українськими книгами та газетами, нелегально їх переправляючи.
У 1897 р. Д.Сигаревич був делегатом від Одеси на велелюдному таємному з’їзді представників української інтелігенції у Києві з метою формування «Загальної української безпартійної демократичної організації».
Обраний 14 березня 1900 р. членом педагогічного відділу Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Д.Сигаревич шість років регулярно брав участь у його засіданнях, виступав з доповідями, обстоюючи демократичні традиції у вихованні.
Вплив Д.Сигаревича збільшився з призначенням його завдяки зусиллям громадівців у 1902 р. на посаду директора сирітського притулку, для розвитку та організації якого він доклав чимало енергії й зусиль.
Він взяв активну участь у революційних подіях 1905 року, зокрема в листопаді 1905 виголосив промову «Відродження України» на першому українському мітингу російської імперії, що відбувся в Одесі. Її було опубліковано в першому числі української газети «Народное дело» (Одеса). Унікальним внеском Д.Сигаревича в українське життя Одеси була організація виступів у місті українських кобзарів у 1903 та 1906 р. (вперше в історії - в стінах університету).
У 1906 р. Д.Сигаревич був одним з авторів листа до Ради професорів Новоросійського університету за впровадження в освітній процес кафедр українознавства та викладання цих предметів українською мовою, який підписали 86 осіб. Заява підготувала ґрунт для викладання в Новоросійському університеті у 1907-1908 pp. О.Грушевського, який вперше у практиці російсько-імперських університетів прочитав спецкурс з історії України українською мовою.
В 1907 році після обушків поліцією був змушений переїхати до містечка Кам’янське Катеринославської губернії, де став першим директором місцевої приватної гімназії. У 1909 році Д.Сигаревич переїхав до м.Олександрівська (Запоріжжя) де працював інспектором комерційного училища, а у 1911-1914 роках – директором цього закладу.
На злеті творчості 23 березня 1914 р. життя 46-річного Дмитра Сигаревича обірвалося від сухот. Він був похований під кам’яним хрестом запорізьких козаків на дворянському Пилипівському цвинтарі м.Олександрівська.
