Сквер ім. Матвія Захарова у м. Одеса перейменовано на сквер ім. Юрія Іллєнка
Сквер ім. Матвія Захарова у м. Одеса перейменовано на сквер ім. Юрія Іллєнка
Юрій Герасимович Іллєнко – український кінооператор, кінорежисер 11 стрічок, 4 з яких увійшли до списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, сценарист, політик, автор першого українського підручника з кінорежисури "Парадигма кіно".
Юрій Іллєнко був одним із засновників і академіком Національної Академії мистецтв України (1996), головою Державного фонду української кінематографії при Кабінеті Міністрів України (1991-1992), президентом першої в Україні приватної кіностудії «Фест-Земля» (від 1989).
Найвідомішими його фільмами стали «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу» тощо. Його кінематографічний доробок знайшов визнання в усьому світі — режисер отримав нагороди Міжнародного кінофестивалю "Південний хрест" (Аргентина), Кубок міжнародного фестивалю в Римі, премію Британської кіноакадемії, медаль Міжнародного кінофестивалю в Салоніках (Греція), почесний диплом Міжнародного кінофестивалю в Мельбурні (Австралія), премію "ФІПРЕССІ" на Міжнародному кінофестивалі в Каннах (Франція), приз "Золотий витязь" Міжнародного кінофестивалю Нові Сад (Югославія), приз "Золота рибка" Польської кінофундації тощо.
Іллєнко Ю.Г. народився в 1936 році в м. Черкаси на Київщині. Його дипломна робота «Прощавайте, голуби» після закінчення операторського факультету Всеросійського державного інститут кінематографії в 1960 році стала першим в історії навчального закладу повнометражним фільмом і отримала нагороди на кінофестивалях в Празі та Локарно.
Відтоді працював помічником оператора на Ялтинській кіностудії художніх фільмів. У 1963 році був запрошений до Національної кіностудії художніх фільмів ім.О.Довженка оператором фільму "Тіні забутих предків" режисера Параджанова. Їх фільм став не лише лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів, але й активатором української ідеї, символом відродження слави українського духу.
Творчість Юрія Іллєнка належить до новаторської течії «українського поетичного кіно», яке на противагу радянському реалістичному виводило на перший план візуальну виразність, сюрреалістичні та етнографічні мотиви.
Це спровокувало новий наступ радянської ідеологічної машини на українське кіно, національну свідомість і нетрадиційний художній пошук.
Режисерський дебют Юрія Юллєнка – «Криниця для спраглих», яка була знята у 1965 році за сценарієм Івана Драча, була заборонена одразу після виходу в прокат. 30 червня 1966 року ЦК Компартії України схвалив постанову "Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка", в якій також була критика кінострічки "Криниця для спраглих". Перші покази фільму відбулися тільки двадцять років потому — у 1987-му.
В 1967 році дирекція Венеційського кінофестивалю персонально запрошувала Юрія Іллєнка з фільмом "Вечір на Івана Купала" на фестиваль з гарантією головного призу "Золотий Лев" Святого Марка, але міністр культури СРСР Романов стверджував, що такого фільму взагалі не існує. Неймовірними зусиллями режисер добився, щоб фільм послали на міжнародний фестиваль у Прагу, але в день відкриття фестивалю в Прагу увійшли радянські танки для придушення празького повстання.
В 1971 році на XXIV з'їзді комуністичної партії України вустами першого секретаря Львівського обкому КПУ тов. Добрика як "найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді", було заборонено наступний, третій фільм "Білий птах з чорною ознакою", у якому вперше в історії було виведено вояка УПА як головного героя.
Рятуючи себе, перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, який дозволив показати фільм з'їздові, посилає "Білого птаха" на Московський міжнародний кінофестиваль. Фільм тріумфально виборює Гран Прі фестивалю, завдяки півгодинній овації шести тисяч глядачів кремлівського палацу з'їздів, де проходив кінофестиваль. За якийсь час П.Шелеста знімають за націоналістичний ухил, а фільм опиняється в опалі на довгі роки, аж до кінця ери Щербицького. "Білого птаха" можна було побачити в Токіо, Монреалі, Нью-Йорку, Парижі, Тегерані, лише не в Україні.
В різні роки були заборонені майже всі проекти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них - трилогія про Київську Русь — "Князь Ігор", "Володимир Красне Сонечко", "Ярослав Мудрий", екранізація "Лісової пісні" Лесі Українки, два сценарії за Шевченком — "Великий льох" і "Варнак" тощо. Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії (за жанровими ознаками) про ліквідацію бандитами Запорізької Січі. Всього Юрій Іллєнко написав 42 сценарії, але лише сім з них стали фільмами.
Від 1991 Іллєнко Ю.Г. викладає у Київському університеті театру, кіно і телебачення: від 1990 року – засновник і завідувач кафедри кінорежисури та кінодраматургії; протягом 2000-2003 років – декан кінофакультету; 2000-2009 – секретар правління, заступник голови НСКінУ. Від 1997 – арт-директор кінофестивалю «Відкрита ніч» (Київ).
За свій внесок у кіномистецтво він був нагороджений низкою престижних відзнак — як від світової кіноспільноти, так і від української держави. Серед них: звання народного артиста УРСР (1987), державні премії імені Тараса Шевченка (1991) та Олександра Довженка (2005), орден "За заслуги" 3-го (1996) та 2-го (2008) ступенів.
15 червня 2010 року після тривалої хвороби Юрій Іллєнко помер в с.Прохорівка Черкаської області.
