Вулицю Жуковського у м. Одеса перейменовано на вулицю Караванського
Вулицю Жуковського у м. Одеса перейменовано на вулицю Караванського.
Святослав Йосипович Караванський (1920-2016) — український правозахисник, мовознавець, поет, журналіст, довголітній в'язень радянських таборів СРСР, член ОУН.
Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі. Закінчив Одеську середню школу №119 в 1938 році й вступив до Одеського Індустріального інституту, а на початку 1939-го став ще й студентом Московського Інституту іноземних мов заочної форми навчання. Рано почав римувати, писав оповідання, пробував перекладати.
У 1940 році, мріючи про професію літератора, залишив інститут і пішов в армію. У липні 1941-го частина, в якій служив Святослав, була оточена німцями в Західній Білорусії й він потрапив у німецький полон. Звільнившись у 1942 році, Караванський повертається до Одеси, де сходиться з нелегальним гуртком української молоді, зв’язаної з ОУН, стає її членом. Маючи псевдо «Бальзак», Святослав відкриває українську книгарню «Основа», що розташовувалася на Грецькій площі, а гроші від продажу передає на потреби українського театру й гуртка.
Радянський режим звинувачує його у «буржуазному націоналізмі». В обмін на волю пропонують співпрацю – доносити про настрої молоді. Караванський відмовляється і в 1945 році отримує 25 років таборів. Вирок він відбував на Печорі, Колимі, в Мордовії.
Після 16 років і 5 місяців ув'язнення, Караванського звільнили 19 грудня 1960 року по амністії, скоротивши термін ув'язнення наполовину.
Повернувшись до Одеси, він продовжує журналістську, літературну й філологічну працю, яку розпочав ще в таборах - пише вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає, закінчує унікальний “Словник рим української мови” (60 тис. римованих пар, 1000 друкованих сторінок), готує до друку для видавництва “Маяк” збірку гуморесок і фейлетонів, книгу “Біографії слів”, публікує у журналах і газетах мовні поради (вів рубрики в журналах “Україна”, “Знання та праця”, газетах “Сільські вісті”, “Українське життя” та ін.). За договором із видавництвом “Дніпро” перекладав роман англійської письменниці Ш. Бронте “Джен Ейр”.
У 1961 одружується з мужньою одеситкою Ніною Строкатою-Караванською, з якою був знайомий ще в часи румунської окупації і яка разом із Святославом брала участь у підпільній боротьбі ОУН.
У 1962 році він вступає на заочний відділ філологічного факультету Одеського університету, активно виступає проти русифікації й за розвиток і підтримку української мови, культури, преси, стає постійним автором самвидаву. За статтю “Про одну політичну помилку” із критикою русифікації вищої школи, Караванського 13 листопада 1965 року заарештувують та без суду відправляють досиджувати невідбуту частину табірного терміну (8 років і 7 місяців) у табори суворого режиму.
1967 за порушення режиму переводять до Владимирської тюрми. Перебуваючи там, Караванський зібрав свідчення в’язнів - учасників і свідків розстрілу польських офіцерів у Катині, підготував про це статтю, намагався через свою дружину передати її на волю. Караванського визнано особливо небезпечним рецидивістом і 23 квітня 1970 року на закритому судовому засіданні засуджено ще до 5 років тюрми і 3 років таборів суворого режиму.
Під час ув’язнення С.Караванський став членом Канадського ПЕН-клубу. У лютому 1979 року його оголосили членом Української Гельсінської групи.
Загальний термін, проведений С.Караванським у радянських таборах, склав майже 31 рік.
Після звільнення за сприяння президента США, 30 листопада 1979 року Караванський із дружиною зміг емігрувати за кордон. Радянська влада позбавила їх обох громадянства. Про від’їзд повідомили всі основні радіо-станції світу.
Вимушені емігранти знайшли прихисток у м.Дентон, штат Меріленд, США. В екзилі подружжя продовжувало проводити значну громадську, правозахисну, літературну й наукову діяльність. Вони працювали на Українському радіо та в газеті «Шлях перемоги», писали актуальні статті, що друкувались в українських та ін. виданнях.
Святослав, працюючи як велика мовознавча інституція, зробив величезний внесок у розвиток української мови - його мовознавчі дослідження присвячені проблемам лексикографії, правопису та культури української мови.
ін уклав «Практичний словник синонімів української мови», до якого ввійшло понад 15000 синонімічних рядів (К., 1993; 2000; 2007 Л., 2008; 2012); «Російсько-український словник складної лексики» (К., 1998; Л., 2006, 2008); «Словник рим української мови» (Л., 2004).
Він є автором праць «Секрети української мови» (К., 1994; Л., 2009), «Пошук українського слова, або боротьба за національне “я”» (К., 2001), «До зір крізь терня, або хочу бути редактором» (Л., 2008), «Книга-журнал одного автора» (Л., 2010), «Звідки пішла єсть Московська мова, або шила в мішку не сховаєш» (Л., 2012). В його доробку поетичні збірки «Сутичка з тайфуном» (Нью-Йорк; Балтимор; Торонто, 1980), «Моє ремесло» (Лондон, 1981), «Ярина з городу Хоми Черешні» (Торонто, 1981), «Гумористичний самвидав» (Філадельфія, 1982).
Помер Святослав Караванський 17 грудня 2016 року та похований на Цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук, Ню Джерзі (США).
За громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод Святослава Караванського відповідно до Указу Президента України №937/2006 від 8 листопада 2006 року нагороджено орденом "За мужність" І ступеню.
