Перші роковини від дня загибелі ЖЕЛАНА Ярослава Григоровича
29 січня минають перші роковини від дня загибелі ЖЕЛАНА Ярослава Григоровича. Рік гірких материнських сліз. Рік пекучих сліз дружини. Рік невтішних сліз дітей…
Ярослав був трударем. Змалечку любив та дуже шанував землю. Після закінчення школи працював в сільському господарстві – спочатку трактористом, а коли разом з родиною переїхав до селища Ширяєве - комбайнером. Старанно обробляв землю, ходив біля неї – як біля дитини. Добре доглядав власне господарство. І дуже обожнював своїх дітей. Тішився донечкою Оксанкою, а коли та підросла - народився Костик, татова копія. Балував обох, аж поки не повиростали і не порозліталися з родинного гнізда.
На війну Ярослава призвали в 42 роки. Забрали в липні 2023 року, саме в садках достигали яблука, а на полях – тривали жнива. Коли йшов, просив дружину не плакати… А як не плакати, коли пів твого серця відривають?
Спочатку навчався, бо ніколи військова справа та армія не були його мрією. Пройшов навчання від стрільця до старшого стрільця. З листопада 2023 року він воював на Луганщині в складі 81-ї окремої аеромобільної бригади.
Новий рік вперше зустрічав не у родинному колі, а на війні. Зв’язку майже не було, але Ярослав обіцяв телефонувати. То було дивом для дружини Алли - почути рідний голос. Напередодні своєї загибелі Ярослав теж пообіцяв Аллі, що подзвонить. І він виконав свою обіцянку. Але, на жаль, то була їх остання розмова.
29 січня 2024 року Ярослав Григорович загинув. Біля села Білогорівка Луганської області він та його побратими потрапили в засідку ворога. Шансів врятуватися не було. Від множинних ран під час безперервного 2-годинного мінометного обстрілу, він помер.
Поховали Ярослава на дванадцятий день після загибелі в рідному селі, яке він дуже любив і до якого так мріяв повернутися…
З того часу минуло довгих дванадцять місяців. Душа Алли болить й досі. Як і в перший день, а може ще більше. Її Славко завжди перед очима. Ось тут вони збирали яблука разом. А за цим столиком пили ранкову каву. Тут смажили з друзями шашлик. А тут він любив відпочивати після роботи.
Вже рік, як він приходить до неї лише уві сні. Гримав хвірткою напередодні. Можливо, сердився на дружину за її сльози, а може поспішав попоратися по господарству...
Схилімо голови у роковини загибелі Воїна Желана Ярослава... Ми у вічному боргу перед ним та його родиною!
Вічна пам'ять та шана Герою!
