Громада провела в останню путь свого Героя!
Гіркі материнські сльози... Пекучі сльози дружини... Невтішні сльози родини, близьких та знайомих...
21 жовтня 2025 року громада прощалася зі своїм Героєм-захисником - Геращенком Юрієм Валерійовичем... Скільки разів йому доводилося ходити маркевичевськими стежками, а скільки разів він мріяв ще пройтися ними та, на жаль, нині в домовині вулицями рідного села востаннє його пронесли військові...
14 лютого 1994 року в родині Геращенків Валерія Миколайовича та Тетяни Миколаївни народився їх первісток - Юра. Хлопчик ріс веселим, слухняним та працьовитим. Згодом в сім'ї народився Миколка. Батько працював шофером, а мати – бухгалтером в місцевому сільгосппідприємстві. Працювали багато, тому клопоти по догляду за молодшим братом часто залишалися за старшим братом.
Навчався Юра в Маркевичевській загальноосвітній школі. Був товариським, кмітливим, знаходив спільну мову з усіма.
Після закінчення школи вступив до технікуму газової і нафтової промисловості Одеської національної академії харчових технологій, а згодом - почав працювати.
Мав кохану Крістіну. У вересні 2024 року у Юрія та Крістіни народився син Вадим. Свою Крістіну Юрій дуже любив, а маленького Вадима - обожнював. У молодят були звичайні життєві плани:
Юрій хотів побувати закордоном, показати коханій кожний куточок України та разом з сином посидіти біля водойми, бо дуже любив риболовлю.
Та все перекреслила війна...
Юрій Валерійович був мобілізований 06 жовтня цього року та направлений для проходження індивідуальної базової військової підготовки.
16 жовтня російські війська завдали удару балістичними ракетами по території одного з навчальних підрозділів. На жаль, під час ракетного обстрілу, Юрій Валерійович загинув.
Сьогодні до Небесного війська ми провели надзвичайно світлу, добру людину. Хорошого сина, гарного чоловіка, люблячого батька.
Схиляємо голову в пошані до загиблого Воїна та висловлюємо щирі співчуття рідним й близьким Героя!
Вічна та світла памʼять Юрію Валерійовичу!
