Меморіал героїв: Максим Коноваленко
Одеська обласна військова адміністрація спільно з Платформою пам'яті Меморіал героїв вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Одещини.
Старший сержант Максим Коноваленко загинув 24 січня 2024 року в Бєлгородській області РФ. Він був на борту Іл-76, яким українські військовополонені поверталися додому в межах обміну. Літак збили на російській території. Воїнові назавжди 33 роки.
Максим народився 3 вересня 1990 року в місті Кодима на Одещині. У дитсадок не ходив, бо часто хворів, тож залишався вдома з батьком, який навчив його писати та рахувати.
«Син був кмітливим, розвиненим, спокійним і врівноваженим. Першим у класі прочитав абетку. Щоб йому не було нудно на уроках, учителька давала додаткові книжки. У нього була дуже хороша зоровa памʼять: варто було двічі прочитати вірш, і він уже його знав. На контрольній з математики встигав зробити два варіанти. У середніх класах дуже любив історію. Після уроків йшов до бібліотеки. Дуже подобалася фантастика», – розповіла мати Наталія.
Закінчив школу №1. У Кодимському професійно-технічному аграрному училищі вчився на оператора комп’ютерного набору, а ввечері працював адміністратором у комп’ютерному клубі.
Пройшов строкову службу у складі Повітряного командування «Південь». У 2011 році вступив до Національного університету «Одеська морська академія», але після першого курсу підписав контракт з ПК «Південь», а згодом доєднався до 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
«Спочатку був у забезпеченні, потім у розвідці. Пройшов навчання, на яке прийшло 250 потенційних снайперів, а кваліфікацію отримали лише 25, серед них і мій Максим. З побратимами добре контактував, був відповідальним. Пройшов Іловайськ, бився на Луганщині, біля Донецького аеропорту, у Волновасі», – розповіла мати.
З 2019 року служив у 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був командиром взводу снайперів. Його нагородили медалями «За сприяння Збройним Силам України» та «За гідність та патріотизм», відзнаками «За службу державі» і «За взірцевість служби» III ступеня, нагрудним знаком «Знак пошани».
У грудні 2021 року в Одесі Максим одружився з коханою Юлею, з якою служив в одній бригаді. На ротацію в Маріуполь вирушив уже у складі взводу снайперів з 36-ї бригади морської піхоти. Його контракт мав закінчитися влітку 2022 року. Максим мріяв продовжити навчання в Морській академії.
«26 березня востаннє чула його голос. Казав, що все добре, поснідав, має шапку й рукавиці. Просив мене не хвилюватися», – сказала Наталія.
2 квітня Максим став батьком – у подружжя народилася донька Кіра. А 12 квітня воїн потрапив у полон на заводі імені Ілліча.
«До наших полонених в Оленівській колонії приходили представники Червоного Хреста, і син зміг написати чотири листи. Приходили вони із великим запізненням. Останній був найважчим. Писав, що вони в інформаційному вакуумі, що йому там дуже важко й не вистачає рідних», – сказала мати.
Поховали воїна 12 серпня 2025 року на Алеї Героїв у рідному місті.
У Максима залишилися дружина, донька, батьки, бабуся, брат, сестра, п’ятеро племінників і п’ятеро племінниць.
Допоможіть вшанувати пам'ять Захисників та Захисниць родом з Одещини — розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму:
https://docs.google.com/.../1FAIpQLSco28qj1FcW0J.../viewform
Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих — https://www.victims.memorial/
